Постанова ВГСУ від 13.03.2014 року у справі №910/7297/13

Друк

Пошук

217

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.03.2014 року у справі №910/7297/13

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року Справа № 910/7297/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін за позовом: позивача: Зімарєв В.М. - дов. від 27.12.13, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від13.11.13у справі№910/7297/13 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Інжиніринг"простягнення 220578,53 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Інжиніринг" 220578,53 грн. боргу. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на несплату відповідачем повної вартості поставленої за накладними №140453 від 02.10.09, №143663 від 06.11.09 продукції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.13 (суддя Морозов С.М.) в позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з недоведеності матеріалами справи факту поставки відповідачеві будівельних матеріалів на підставі спірних накладних. При цьому господарський суд визнав, що надані позивачем накладні є неналежними доказами факту поставки спірної продукції, оскільки вони не відповідають вимогам закону до них та не містять підпису особи, що отримала товар і печатки підприємства. Судом також було враховано і те, що довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей оформлені з порушенням вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.13 (судді: Рябуха В.І., Кондес Л.О., Ропій Л.М.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс", яке просить судові рішення у справі скасувати, а позов задовольнити. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 47, 43 Господарського процесуального кодексу України. Товариство наголошує на факті поставки товару відповідачеві за спірними видатковим накладними та несплаті останнім його повної вартості. На думку товариства, судами були невірно оцінені докази у справі та встановлені обставини справи.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Інжиніринг" про стягнення з нього 220578,53 грн. боргу за поставлену будівельну продукцію. В якості доказів поставки спірної продукції позивач надав суду, окрім іншого, накладні №140453 від 02.10.09, №143663 від 06.11.09, довіреності №140 від 01.10.09, №197 від 02.11.09. Оцінивши зазначені накладні, господарські суди попередніх інстанцій установили, що вони не містять підпису і прізвища особи, що отримала товар; відсутня печатка товариства відповідача на цих накладних. Водночас суди установили і те, що вказані довіреності на отримання товару не містять зазначення кількості товару, а тому оформлені з порушенням вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99. Крім того, в накладній №140453 від 02.10.09 міститься посилання на довіреність №95 від 01.10-31.10.09, тоді як позивачем надано суду іншу довіреність №140 від 01.10.09. Як вже зазначалося, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетон Комплекс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеко Інжиніринг" 220578,53 грн. боргу за поставлену згідно з спірними накладними будівельну продукцію. Мотивуючи свою відмову у сплаті спірних коштів, відповідач вказував на те, що він не отримував продукції за вказаними накладними. Отже, до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин, пов'язаних з поставкою позивачем та отриманням відповідачем спірної продукції за вказаними накладними, з підтвердженням цього відповідними документами. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через їх необґрунтованість і недоведеність матеріалами справи. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Статтею 202 цього ж Кодексу унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності унормовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції. За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. Згідно з пунктами 2.1, 2.2., 2.4 цього Положення (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують і підтверджують господарські операції і для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати відповідні реквізити. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Крім того, пунктами 2,6 Інструкції про порядок реалізації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99 передбачено, що товари та інші матеріальні цінності, відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів. При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати за нею (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того чи є такі відомості у документах на відпуск цінностей (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо). Незаповнені рядки прокреслюються. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Статтею 43 цього ж Кодексу унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди на підставі повного та всебічного розгляду справи установили, що позивачем не надано та, відповідно матеріали справи не містять належних доказів, а саме, первинних документів бухгалтерського обліку, котрі б підтверджували факт здійснення господарської операції з поставки спірної продукції. При цьому господарськими судами була надана оцінка накладним №140453 від 02.10.09, №143663 від 06.11.09 (за якими, як стверджує позивач, здійснювалася спірна поставка). Проте, господарськими судами попередніх інстанцій були відхилені ці документи як такі, що не мають доказової сили. Суди установили, що вказані накладні не відповідають вимогам закону до них, оскільки вони не містять зазначення і підпису особи, котра брала участь у здійсненні господарської операції; відсутня і печатка підприємства відповідача на них. Водночас, суди також оцінили і надані позивачем довіреності на отримання товару та установили, що вони не відповідають вимогам щодо порядку їх складання і оформлення, передбаченим Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99, оскільки в них не зазначено кількості продукції. Окрім того, в накладній №140453 від 02.10.09 міститься посилання на довіреність №95 від 01.10-31.10.09, тоді як позивачем суду надано іншу довіреність №140 від 01.10.09. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Враховуючи установлений судами факт неотримання відповідачем будівельної продукції за спірними накладними, колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, позаяк не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.